Історія Українського товариства мисливців і рибалок надзвичайно глибока й сягає 100 років.
На початку ХХ століття в Україні почали створюватися гуртки, об’єднання і спілки мисливців. Були вони не численні, діяли розрізнено, але підготували ґрунт для об’єднання сил.
У 1920 році була прийнята постанова про полювання, якою передбачалась широка роль суспільства в діяльності галузі. Зокрема, в ній наголошувалось на тому, що право на полювання громадянам можуть давати лише членські квитки мисливських спілок. Обов’язки контролю за виконанням правил полювання доручалися правоохоронним органам і громадськості. При цьому зауважувалося, що охорона мисливських ресурсів ведеться всім народом.
Цей документ можна вважати відправною точкою для заснування Українського товариства мисливців та рибалок.
З 10 по 13 липня 1921 року в м. Харкові відбувся перший Всеукраїнський з’їзд мисливців та рибалок на якому була заснована Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок (ВУСМР).
Вже в 1923 році, в другу річницю з дня заснування ВУСМР, Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок була визнана єдиною легітимною мисливською організацією в Україні і на цій підставі був затверджений єдиний членський квиток ВУСМР.
У цьому квитку особливо акцентувалася увага на те, що тільки власник такого квитка має право на полювання.
У квитку містилися витяги з основних пунктів правил та термінів полювання, місце для реєстрації зброї, обліку добутої дичини, заповіді мисливця.
З’їзди ВУСМР скликалися і проводилися щорічно.
Шостий з’їзд ВУСМР у 1926 р. відзначив, що за п’ять років своєї діяльності Спілка досягла певних успіхів. Вона зросла кількісно і зміцніла організаційно. В її лавах об’єднувалося 95 тис. членів. Первинні колективи називалися мисливськими гуртками, в Україні їх було 3800. Крім того було 596 волосних (районних) та 53 окружних організацій.
Подальші роки роботи ВУСМР характерні бурхливим розвитком Товариства.
Кількість мисливців у 1930 році досягла вже 200 тис. членів і навіть виникла необхідність обмеження відстрілу дичини і в першу чергу зайця-русака (мисливці відстріляли більше 2 млн зайців). Встановилась норма відстрілу не більше трьох на день полювання, подекуди запроваджується заборона на облавне полювання та на сидках.
В історії Товариства в 1924–1931 рр. були й явища чисток, у результаті яких кількість його членів скоротилось на 35–40 тисяч.
З перших років свого існування ВУСМР почала активно займатися мисливським собаківництвом. Перед собаківниками постало завдання організувати розведення породистих мисливських собак. Цим займався відділ собаківництва в Центральній раді ВУСМР, а при ньому створена консультативна рада з числа громадськості.
В округах працювали секції породного собаківництва. Селекційно-племінна робота, організована Центральною радою та окружними секціями, дозволила вже в 1925 році розпочати систематичні виводки і навіть місцеві виставки собак. І вже в 1927 році у Харкові відбулася Перша Всеукраїнська виставка мисливських собак. У 1931 році побудовано розплідник мисливських собак.
У 1929 році успішно провели свою роботу перші рибницькі курси, на яких з 50 слухачів було 17 працівників ВУСМР. В програмі цих курсів були лекції з іхтіології, гідрології, гідрохімії, рибництва, рибальства (річковому, озерному, ставковому).
З 1923–1933 рр. у ВУСМР існував видавничий відділ, який 10 років видавав журнал «Украинский охотник и риболов» накладом 7,5 тис. примірників. У 1925 році побачив світ Довідник Українського мисливця «Полювання» за редакцією В.Г. Аверіна, у 1928 році – брошура «Сільмисливосередки та їх значення» за редакцією М.І. Забаревського.
ВУСМР мав у всіх окружних містах клуби і мисливські музеї.
В центральному Харківському музеї було 364 експонати і велика колекція мисливських рушниць. За рік цей музей відвідували більше 35 тисяч осіб.
У ВУСМР серйозна увага приділялась також стрілецько-стендовій справі. Діяло 38 стендів, а всеукраїнські змагання проводились перед кожним з’їздом ВУСМР. У них брали участь до 150 стрільців, та велика кількість вболівальників, що перетворювала змагання на справжнє свято.
Часто влаштовувались зустрічі з військовими стрільцями. Традиційно проводились стрілецькі заняття з допризовниками – молодими членами ВУСМР. Для них були запроваджені спеціальні квитки з позначкою: «Допризовник» і пільговим членським внеском. Оборонна робота в ВУСМР була на досить високому рівні, як того вимагали часи і спілка навіть зібрала кошти на будівництво ескадрильї військових літаків «Український мисливець».
ВУСМР проіснував 10 років, а в 1931 році Спілка зазнала реорганізації. Мисливські організації були перетворені в кооперативи і ВУСМР улилася до Всесоюзного кооперативного обєднання і дістала нову назву – Всеукраїнська кооперативна рада мисливців і рибалок (ВУКРМР) проіснувавши лише два роки. Після її ліквідації мисливці знаходили притулок в різноманітних спортивних товариствах, які мали мисливські секції.
Із засновників, працівників, які брали активну участь в діяльності ВУСМР – ВУКМР багато осіб, які гідні поваги і доброї згадки про них. Але не можна не згадати ще раз В.Г. Аверіна, К.Т. Холода, П.П. Виноградова, А.Н. Шипулинського, К.І. Жарича.
У роки Другої світової війни економіка і сільське господарство України дуже занепало. У тяжкому становищі опинилося і мисливське господарство.
Відсутність в Україні мисливської організації спричинило безконтрольність та анархію в мисливській справі. Миритися з таким станом речей означало довести мисливське господарство України до остаточного розвалу.
У 1947 році почалось відродження в Україні товариства мисливців та рибалок.
Перший з’їзд відродженого Товариства відбувся 13–14 червня 1947 р. в м. Києві, де було затверджено нову назву: Українське добровільне товариство мисливців і рибалок (УДТМР). Було організовано більше двох тисяч первинних мисливських колективів, які об’єднували 41 тис. членів УДТМР.
Першим головою Республіканської ради УДТМР було обрано Радчука В.В. До другого з’їзду в 1951 році кількість членів Товариства збільшилась майже в чотири рази.
В широких масштабах завозились і розселялись благородні і плямисті олені, кабани, козулі, зайці-русаки, дикі кролики, сірі даурські та кам’яні куріпки, фазани. У 1968 році відбулася перша наукова конференція з розвитку мисливського господарства України в роботі якої Товариство взяло активну участь.
Продуктивність мисливських угідь значно зросла завдяки вольєрному розведенню і випуску в угіддя молодняка диких тварин.
Завдяки ентузіастам собаківникам – Жаричу К.І., Букатевичу Ю.В., Стадничуку Д.М., Євсєєву К.А., Стусю В.К., Ординарцеву Б.Ф., Шубі Б.А., Перову Б.А. відродилося і мисливське собаківництво.
З 1947 по 1972 роки проведено вісім республіканських виставок мисливських собак, щорічно проводились польові змагання всіх порід собак, обласні виставки раз в два роки і щорічно польові випробування собак.
Офіційно початком розвитку рибальського спорту в Товаристві слід вважати 1964 рік, коли на Республіканській раді УТМР було обрано бюро секції риболовного спорту. А вже влітку цого року були проведені перші в УТМР «Республіканські змагання з рибної ловлі». У 1965 році в Товаристві вже діяло 162 риболовні секції.
У 1958 році до складу Товариства вже входило 372 тис. членів УТМР, якими збудовано 33 мисливські клуби, організовано 421 мисливський куточок, організовано 160 бібліотек з 27 тис. книжок на мисливску та рибальську тематику.
У 1962 році за кошти УТМР було знято фільм «Мисливські простори України», видано дві збірки «Мисливець і рибалка України».
Через 14 років у 1972 р. у лавах Товариства нараховувалось близько 11 тис. первинних мисливських колективів з 443 тис членів.
Мисливська і рибальська галузі не могла розвиватися без допоміжної – виробничо-торговельної.
З 1963 року розпочалося будівництво виробничих корпусів заводу в м. Києві, яка складалась з 15 майстерень і дослідно-експериментального заводу мисливських і рибальських виробів «Сокіл».
За сім років починаючи з 1963 року капітальне будівництво набуло широкого розмаху, побудовано Будинок мисливця і рибалки України в м. Києві, 12 будинків в обласних центрах, 275 в райцентрах, 177 мисливсько-рибальських баз, Глібівський фазанарій, багато стендів, клубів, магазинів, гаражів тощо.
База «Мисливпостач» була організована в 1947 році, а в 1964 році було побудоване спеціальне приміщення.
8 серпня 1969 року затверджено Положення «Про полювання і мисливське господарство». У семидесяті роки запровадилась чітка диференціація мисливських угідь у відповідності до форми власності. Прискореними темпами створювалися заказники, заповідники, споруджувались дичеферми і дичерозплідники, вольєри з широкою мережею біотехнічних споруд, посівом захисних насаджень і кормових полів.
VII з'їзд УТМР, який відбувся у 1971 році, ознаменувався зміною керівництва, головою Республіканської Ради УТМР був обраний Юрко Г.В. і вдосконаленням організаційної структури УТМР.
З 1973 по 1984 роки Товариство очолював О.В. Ніколаєвський. Досвідчений фахівець – біолог, вмілий організатор і керівник, який доклав чимало зусиль, щоб підняти роботу Товариства на якісно новий рівень – науковий. У «ясній співдружності з науковцями в кращих мисливських господарствах Товариства запроваджувались розробки і рекомендації 32 госпдоговірних тематик найрізноманітніших напрямків ведення мисливського господарства. В цей період була вихована ціла плеяда молодих фахівців-мисливствознавців та іхтіологів з вищою спеціальною освітою – Авдеєнко Є.П., Горобченко A.A., Заклекта СВ., Клименко H.M, Лущак М.М., Наумов М.М, Прус С.І, Соломін С.Г., Caс В.А., Томіна Н.О., Угляр Р.Ю, Шибенюк В.О., Шуляр М.С., Шпак П.М., Васюта В.В., Візгалін В.І. та інші.
Створені при Всеукраїнській раді УТМР дослідно-показові мисливські господарства Вище-Дубечанське, Димерське та «Фазан» стали школою передового досвіду та місцем проведення теоретичних і практичних семінарів штатних працівників Товариства. На той час велику і ефективну роль у навчанні середньої ланки працівників та єгерського персоналу виконували постійно діючі курси підвищення кваліфікації при Львівському лісотехнічному інституті та Запорізькому державному університеті.
3 1984 по 1994 роки УТМР очолював М.П. Корж – досвідчений господарник, ентузіаст і патріот Товариства, який зробив вагомий внесок у зміцнення інфраструктури та економічного стану громадської організації.
На кінець 80-х років у Товаристві було створено 26 мисливсько-рибальських виробничих об'єднань обласних і Київської міської рад УТМР, 513 мисливсько-рибальських господарств. Кількість членів Товариства сягнула 632 тис. осіб, а площа закріплених мисливських угідь 45,6 млн гектарів. Українське товариство мисливців і рибалок набуло піку популярності. Бажання вступити до нього стримувалося нормативним показником – не рекомендувалося мати менше 100 га угідь на одного мисливця.
У 90-х роках в Товаристві сталися значні зміни. В серпні 1994 року на засіданні Всеукраїнської ради УТМР головою її президії обрано В.Є. Шпігала.
Соціально-економічна ситуація в державі диктувала нові підходи і ставлення до організаційних засад громадських організацій. На часі постало питання розробки нового Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання. В умовах економічної нестабільності в державі, низького життєвого рівня населення, Товариство майже 10 років працювало без проведення вищого керівного форуму – з'їзду.
Як наслідок – на 1 січня 2001 року кількість членів Товариства скоротилася до 335 тис. осіб, площа закріплених за Товариством мисливських угідь – до 37,3 млн гектарів, ліквідовані мисливські господарства Всеукраїнської ради УТМР – «Димерське» та «Вище-Дубечанське», ряд структурних підрозділів вийшли з підпорядкування УТМР.
У лютому 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про мисливське господарство та полювання».
На скликаному в квітні 2000 року в Києві XIII з'їзді УТМР внесено суттєві зміни до Статуту УТМР, обрано новий склад президії і Всеукраїнську раду УТМР, а головою Товариства обрано біолога-мисливствознавця Шуляра Миколу Степановича, який до цього тривалий час працював головою Київської обласної ради У'ГМР.
З того часу взято курс на відновлення славних традицій Товариства, його консолідацію, зміцнення і поглиблення дружніх зв'язків зі спорідненими товариствами європейських країн.
У 2006 році ВР УТМР стала головним організатором проведення першого Міжнародного мисливського фестивалю в м. Ялта, в якому взяли участь представники України, Польщі, Німеччини, Нідерландів та Іспанії. Цей захід посприяв формуванню позитивного іміджу мисливців, підвищенню культури поведінки на полюванні, дотримання мисливських традицій в Україні та інших країнах, запозичення і взаємозбагачення досвідом.
24 лютого 2022 р. розпочалась повномасштабна агресія росії проти України. З початку повномасштабного вторгнення в Україну війська РФ захопили 3620 населених пунктів, з них 1017 Україні вдалось звільнити. В 2023 році під контролем окупантів перебувало близько 20% території України – це майже 125 тисяч квадратних кілометрів. За інформацією ООН, від початку війни за кордон виїхало близько 8 млн українців. Європейська комісія зазначає, що станом на початок серпня 2023 року в ЄС перебувають понад 20% від усього населення України, а внутрішньо переміщених громадян, які тікали від бойових дій, нині понад 6 млн осіб.
Близько 200 тисяч українських мисливців одними з перших постали на захист країни від агресора у складі територіальної оборони та Збройних Сил України. В структурі Збройних Сил України створено кілька окремих єгерських бригад (13-та, 61-ша, 68-ма, 71-ша), які героїчно боронять нашу країну. Подвиги українських мисливців неодноразово відзначали Президент України, Міноборони та Головне управління розвідки.
Від російської агресії зазнало великої шкоди і довкілля України, в тому числі дикі тварини. Сотні мисливських господарств та десятки природних заповідників, що розташовані на площах у кілька мільйонів гектарів, нині знаходяться під окупацією, де російські військові вчиняють злочини над тваринним світом – влаштовують там військові полігони для тренування солдат і випробування зброї, знищують диких тварин, у тому числі рідкісних, грабують, мінують, отруюють, роблять не придатними для життя наші території.
Понад 650 тис. га українських лісів залишаються замінованими. Загальна площа замінованих територій в Україні внаслідок російської агресії становить 180 тис. км2, що значно більше, ніж площі таких європейських країн як, наприклад, Чехія, Австрія, Сербія, Угорщина чи Хорватія. Під загрозою зникнення з терен України опинилися 80 видів тварин, а 20% природоохоронних територій досі потерпають від війни. Російська федерація вже завдала збитків українському довкіллю на понад 50 млрд євро. Та навіть ця сума не включає екологічні збитки від знищення окупантами греблі Каховської гідроелектростанції. Унаслідок цієї катастрофи забруднено 60 тис. га сільськогосподарських, промислових та житлових територій.
З початку повномасштабного вторгнення в Україні введено воєнний стан, полювання заборонено, роботу мисливської галузі паралізовано.
Не зважаючи на це Українське товариство мисливців і рибалок продовжує працювати на скільки це можливо і де це можливо, виконуючи свої зобов’язання перед законом і країною, роблячи все за для Перемоги над ворогом.
За свою більш ніж 100-річну історію Українське товариство мисливців і рибалок на ділі довело свою життєздатність і право бути в перших рядах охоронців природи, примноження мисливської та іхтіофауни.