Новина

Пам'яті Тараса Чайки – мисливця-захисника, воїна, Героя України

29-річний Тарас ЧАЙКА позивним «Хімік», під час виконання бойового завдання у Донецькій області, 2 листопада 2022 року потрапив з побратимами під щільний обстріл і був смертельно поранений. Не дивлячись на це, він вивів авто з-під вогню, врятувавши життя екіпажу машини. Сам Тарас загинув від отриманого поранення.

Поховали Тараса 12 листопада 2022 року на Марсовому полі у Львові – кладовищі новітніх Героїв України.

29 вересня 2023 року Тараса Чайку за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, наказом Президента України нагороджено орденом «Золота Зірка» (посмертно) та присвоєно звання Герой України.

Народився Тарас 10 лютого 1993 року у селі Сокіл Волинської області. Навчався у Львівському науковому ліцеї, після закінчення якого вступив до Львівського національного університету природокористування. Згодом здобув ще одну спеціальність в Міжрегіональній академії управління персоналом.
У 2014 році закінчив військову кафедру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та отримав звання молодшого лейтенанта.

До війни Тарас працював бухгалтером, юристом, арбітражним керуючим.
Тарас Чайка мав дружину, донечку Тереза, хорошу та перспективну роботу, улюблене хобі – захоплювався мисливством та рибальством – все, щоб насолоджуватись щасливим життям... Але 24 лютого 2022 року все змінило.

У перші дні російського вторгнення в Україну Тарас Чайка, не зважаючи на інвалідність, добровольцем долучився до лав української армії. Служив командиром окремого розвідувального взводу 125-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ і вже в квітні 2022 року отримав звання лейтенанта. Воював Тарас до останнього подиху в запеклих боях на Донецькому напрямку допоки ворожа зброя не перервала життя Героя.

У 2023 році у м. Львові в парку «Залізна Вода» висадили дерева пам'яті. Вісім явір-кленів – це вісім героїчних історій, які мали б інше завершення, якби не російська агресія. Одне з дерев висаджено на пам'ять про Тараса.
 
Напередодні річниці його загибелі, на будівлі Львівського наукового ліцею, було урочисто відкрито мурал на пам'ять про загиблого Героя України лейтенанта Тараса Чайку.

У 2024 році у місті Рожище Волинської області було перейменовано вулицю на його честь.

Тарас захоплювався полюванням, був справним мисливцем та членом Пикуловичівської первинної організації Львівської міської організацій Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР).

«Мій брат – Тарас, справжній Герой і патріот України. Він воював і загинув, щоб ми і наші діти жили мирним життям у вільній країні. У Тараса теж були великі плани на життя, він любив його. Любив свою родину, роботу, захоплювався полюванням, мав мисливську собаку – джек-рассел-тер'єєра.
Тарас був справжнім мисливцем, дотримувався традицій, любив природу. На полювання він ходив з відкриття мисливського сезону на качку в серпні й до самого закриття – на копитних в лютому. В цей період він практично кожні вихідні був на ловах.
Одного разу, він, навіть, брав із собою на полювання свою дочку Терезу. Їй тоді дуже сподобалося і вона мріяли ще поїхати на полювання з татом. Але не судилося.
Мені від брата дісталися його рушниця та капелюх зі значками добутої дичини. Тож його мисливське спорядження та амуніція буде й надалі на полюваннях. Носити його капелюх і полювати з його зброєю – для мене честь!», – розповів нам брат Тараса – Назарій.

«Тарас зі своїми товаришами полювали на зайця в угіддях нашої первинної Пикуловичівської первинної організації. Тут ми з ним і познайомились.., – розповідає Ярема Олійник, голова секції мисливського собаківництва Львівської обласної організації УТМР. – Розговорились і виявилось, що у нас багато спільного. Тож я запросив Тараса з друзями на регулювання чисельності хижака в наші угіддя. Вони приїхали. Познайомившись ближче, Тарас запитав чи можна стати членом нашого колективу. Я був завжди радий таким молодим людям, які по-справжньому захоплюються мисливством, тому ми його із  задоволенням взяли до свого колективу. У мене 40-річний мисливський стаж, маю досвід спілкування з людьми, поважаю правильне полювання, ціную в мисливцях порядність, відданість справі, шанобливість до природи і любов до країни. Тарас був саме таким.
Коли він поїхав на війну, то сказав, що навіть не розглядав іншого варіанту, як стати на захист Батьківщини. Ми з ним періодично спілкувались, коли в нього з’являлась можливість, допоки не прийшла сумна звістка про його загибель. На превеликий жаль, ця війна забирає кращих українців».

«Я мисливець з 2012 року. З юності ходив з батьком на полювання, це в мене в крові, – розповідає товариш Тараса – Іван. – Ми познайомились з Тарасом у 2018 році на змаганнях зі стендової стрільби. Він тоді ще не був мисливцем. У нас утворилась невеличка компанія з мисливців і Тарас захопився полюванням. Тож я запросив його на відкриття полювання і з того часу ми з ним стали товаришувати.
Мені дуже імпонувало, що у Тараса був правильний підхід до мисливства. Він багато цікавився мисливською культурою, традиціями, філософією полювання. Ми багато часу проводили з ним в угіддях, ділились думками, досвідом, пішки долали значні відстані у пошуку дичини, не заради здобичі, а щоб насолодитись природою та спілкуванням. Я член Золочівської районної організації УТМР, бо звідти родом. Наші угіддя багаті на дичину, тож кілька разів запрошував Тараса на полювання і до нас. Йому дуже сподобалось у нас і не зважаючи на те, що він вже був членом Пикуловичівського мисливського колективу, дуже хотів вступити і до нашого колективу.., але не встиг. Не зважаючи на те, що я був старший за Тараса, в житті зустрічав не багато таких людей, як він. Мені пощастили з ним товаришувати. Тарас справжній патріот і Герой України».

Вічна шана і слава Захисникові!
Слава Україні!
Слава Героям!