Наше майбутнє – це самостійність та відкритість
Голова Обухівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, що на Київщині, Олег Юрійович ЗАГІРНИЙ, розповів про ситуацію в організації, поділився наболілим та роздумами про майбутнє Товариства:
– Економічна ситуація в нашій організації, як і в усій мисливській галузі – вкрай складна і пов’язана вона, в першу чергу, із забороною полювання. Немає полювання – немає коштів. А відсутність надходжень призводить до унеможливлення нами, як користувача мисливських угідь, виконувати свої обов’язки.
Про яку єгерську службу зараз можна говорити, якщо в наслідок економічної кризи, ми змушені були звільнити всіх працівників пенсійного віку, а тим, хто ще залишився – платити зарплату немає чим. Люди, переважно працюють на голому ентузіазмі та добровільних засадах. Добре що у нас ще існують такі альтруїсти. І якщо ми зупинимось, все залишимо напризволяще, то вже за місяць-два в угіддях нічого не залишиться. Ті, хто говорить, що природа сама все відрегулює – невігласи, диванні теоретики.
Добре, що у нас є друзі, які допомагають нам з кормами для підгодівлі дичини в зимовий період. Бо, на жаль, не лише у суспільстві, навіть серед мисливців є необізнані люди, які вважають, що якщо це дика тварина, то вона харчується повітрям і за нею не треба доглядати, годувати, охороняти... Треба! І з хижаками боротися, і раціонально використовувати природний ресурс. Це і називається збалансоване, стале ведення мисливського господарства.
Не дивлячись на те, що держава нам не лише не допомагає, ба навіть навпаки, ми охороняємо державний мисливський фонд, співпрацюємо з лісівниками і представниками Держпродспоживслужби, допомагаємо їм, беремо участь у кампанії з пероральної імунізації диких м’ясоїдних тварин, долучаємось до розкладання вакцин. Маємо надію, що це зменшить ризик розповсюдження сказу. Але одна імунізація не вирішить цієї проблеми, потрібне регулювання чисельності популяції хижаків, особливо лисиці та бродячих собак. Перед повномасштабним вторгненням рф в 2022 році ми встигли провести відстріл хижака в наших угіддях. Тоді, за місяць, ми добули більше сотні лисиць. Це дещо врятувало нас від хижака і зараз ми не маємо великих проблем з цим і не маємо епізоотій. Але враховуючи те, що ми останні роки намагаємось розвести фазана в наших угіддях, купуємо та завозимо його з інших областей, то хижака має бути мінімальна кількість, інакше про фазана можна буде забути.
Щодо вовків, то осілих зграй у нас поки немає. Заходило чотири особини, коли в нашій і сусідніх областях були активні бойові дії, але згодом вони пішли.
Цьогорічні обліки ми провели, подали ліміти на погодження, але на мою думку, так, як зараз проводиться ця таксація, то вона взагалі не потрібна. По перше – у нас воєнний стан, а по-друге – є питання до погодження цих обліків. Поясніть, як люди, які ніколи не були не те, що в наших угіддях, в нашому районі ніколи не були, можуть вирішувати є у нас дичина чи немає, підписувати результати таксації чи ні?..
До прикладу. За методикою ми маємо провести таксацію в кінці лютого – в період, коли свиноматки виводять своє потомство. А ми в цей час зобов’язані привести в угіддя 30 осіб, так званих фахівців та фахівчинь на підборах, щоб вони побачили звірину і поставили свій автограф. Сполох тварин в цей час лише негативно впливає на їх потомство. Це не рахування, а імітування з фактором турботи дичини. Кожен господар у своєму обійсті знає, скільки у нього курей, кролів, кіз.., так і ми знаємо, скільки і яка дичина водиться в наших угіддях. А ті всі «контролери» – марна трата часу і коштів. Вони лише шкодять і заважають нам працювати.
Користувачам мисливських угідь треба довіряти та допомагати, а не створювати перепони та безглузду бюрократію.
Лише тоді можна отримати результат.
